Я мовчав. Я не просто мовчав - я мовчав довго. Але вчора сталося дещо, що не може обійтися без розголосу. І тому я знову заговорив...
Але ближче до справи. Вчора я, у черговий раз порушивши власні правила і за повної відсутності грибів на місцевому базарі та різноманітних стихійних базарчиках - загалом, скрізь - пішов на авантюру: перевіряти свої грибні місця-городи. Я пройшов перші два "городи" своїм скороченим маршрутом. Я вештався по ділянкам розширеного маршруту. Я знайшов... один старезний, підгнивший, поточений хробаками і абсолютно непридатний до вживання білий гриб на 1-му "городі" і - о чудо! - цілих 7 польських грибів на 2-му, що згуртовано росли серед абсолютної грибної порожнечі. Так, саме абсолютної, оскільки у лісі, незважаючи на два тижні практично безперервних дощів різної інтенсивності, не було не тільки звичайних парасольок та сироїжок, а навіть поганок з мухоморами. Причому тиждень тому серед такої ж самої порожнечі на цьому ж самому місці, де росли польські гриби, я знайшов два якісних, молодих, твердих, з білим споровим шаром під шапкою та абсолютно неушкоджених хробаками білих гриба.
І більше нічого. Тоді я був переконаний у тому, що два гриба - це завжди мало. Як же я помилявся!..
Таким чином, пересуваючись далі по цій "грибній пустелі", я добрів до свого "городу останньої надії" - останнього "городу № 3", який я машинально, скоріше на автопілоті, без усіляких сподівань на результат все ж вирішив обійти. Спочатку все йшло як і раніше. Але, повертаючись назад після огляду однієї з точок "3-го городу" трохи іншою, всього у декілька кроків різницею, траєкторією, бічним зором я помітив ЦЕ!
Те, що помічене тягнуло саме на ЦЕ, було зрозуміло одразу по білих, товстих, товщиною з людську руку, ніжках. Та що там людських - ці ніжки були товщиною з мою, далеко не тендітну і не найменшу руку. ;-)
Уважно вивчивши знайдене зблизька, я зрозумів, чому одразу не помітив цих велетнів. З того боку, з якого я заходив, у них було ідеальне маскування.
Зауважте, що це знімок у режимі "Макрозйомка". І тому помітити їх неозброєним оком було практично неможливо. Якби я повертався назад тим самим шляхом, слід у слід самому собі, я б не помітив ЦЮ КРАСУ і залишив би її на поталу хробакам, які, до речі, як виявилося згодом, вже потроху почали робити свою неприємну для кожного грибаря справу. Ніжку кожного з цих грибів довелося вичистити зсередини приблизно на довжину леза мого ножа, який бачив багато чого, але не таке. Намагайтеся щоразу повертатись назад трохи іншим шляхом, і кількість знайдених Вами грибів, у тому числі таких трофеїв, значно збільшиться; можливо, навіть буквально... ;-)
Та навіть після такої обробки вже вдома виявилося, що менший гриб важить 550 г, а більший - 1050 г! Наскільки я пам’ятаю - а на пам’ять я не скаржусь - це мій особистий рекорд у категорії "Білий гриб". До того ж, розташувавшись у моїй улюбленій, найбільшій корзині, без якої я намагаюсь не відвідувати ліс, і зайнявши у ній, як мінімум, половину вільного місця, цей трофей викликав у моїй голові таке збурення, що ще мінімум годину я міг лише повторювати з різною інтонацією тільки два слова: "Два гриба. Два гриба? Два гриба!"
Виявляється, і два гриба буває багато!
Будьте обережні! Грибарство - хоббі, небезпечне для Вашого глузду! ;-)
"Врятувало" мене тільки те, що при подальшому "огляді" більше нічого знайти не вдалося... ;-)
Додому я повертався тріумфально - під вигуки "Ого!", "Нічого собі!", "Ти таке бачив (бачила)?" і т. д. Звісно ж, про наявність цієї "плідної" точки мені було відомо давно - практично кожного року на одному й тому ж місці плюс-мінус кілька метрів виростав білий гриб-велетень. Але далеко не завжди мені вдавалось застати цей трофейний екземпляр у придатному для вживання у їжу стані - хробаки випереджали. І от цього року вдалося! Та ще й у подвійному варіанті!
Наостанок зауважу: я помітив - якщо у цій точці виростає одинокий білий гриб-велетень, то масового росту грибів не варто очікувати ще днів 7-10. Так що вирушайте перевіряти свої грибні місця не раніше кінця наступного тижня...
